Джерела мусульманського права

Нам слід розглянути важливе питання джерел права. Під джерелом права зазвичай розуміються форми зовнішнього виразу, об’єктивація правових форм [Алексеев С.С. Общая теория права: в 2 т. /Том 1. - С. 314.]. Звідси, джерела юридичного права - це завжди речі матеріального світу, які можна потримати в руці, прочитати і т.п. Тому не оформлені у вигляді якихось речових об'єктів явища, за загальним визнанням представників науки "Теорія держави і права", джерелами права бутине можуть. Тому в сучасній науці "Теорія держави і права" виділяються наступні джерела права: правовий звичай, правовий прецедент, договір з нормативним змістом, нормативно-правові акти [Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. //Курс лекций. - М.1997.- С. 331]. Про наявність юридичного права у всіх цивілізованих країнах говорять тоді, коли  є саме ці джерела. Якщо не порушувати уявлення, які є в науці про джерела права, то навряд чи можна погодитися з твердженням Л.Р.Сюкияйнена про те, що доктрина є провідним джерелом мусульманського права. Доктрина - це "вчення, наукова або філософська теорія, система, керівний теоретичний чи політичний принцип" .
Як же може доктрина джерелом мусульманського права, якщо вважати його юридичним правом?

До того ж, Л.Р.Сюкияйнен, стверджуючи, що "... доктрина безпосередньо була провідним джерелом позитивного мусульманського права", не пояснює, по-перше, те, що є позитивним мусульманським правом. Якщо він при цьому має на увазі юридичне право конкретних мусульманських держав, то з таким твердженням в якійсь мірі можна погодитися. Але, адже, цілісного, єдиного позитивного мусульманського права немає.

По-друге, таке твердження Л.Р.Сюкияйнена не узгоджується з численними іншими твердженнями про те, що основним джерелом мусульманського права є Коран. Як же можна стверджувати, що доктрина є безпосереднім джерелом мусульманського права, якщо не спростовано твердження про те, що основним джерелом мусульманського права є Коран?

Тому, щодо суті твердженняЛ.Р.Сюкияйнена про те, що "доктрина безпосередньо є провідним джерелом мусульманського позитивного права", хотілося б заперечити, посилаючись на те, що основним джерелом мусульманського права завжди і всіма вважався Коран. Так, «Коран є найважливішим джерелом мусульманського права» [История политических и правовых учений. //Учебник. М.: Юридическая литература,1988. - С. 138.]. Другим джерелом мусульманського права напуковці називають сунну[Теория государства и права. //Учебник. - Екатеринбург, 1996.- С. 527.].

"Мусульманське право має чотири джерела. 1) Коран - священна книга ісламу; 2) Сунна, чи традиції, зв'язані з посланцем Бога; 3) Іджма, чи єдина угода мусульманського суспільства; 4) Кияс, чи судження за аналогією" [Общая теория права и государства. //Учебник. Под.ред. В.В.Лазарева. - М.:Юрист,1994. - С. 229.].

Те, що Коран є основним джерелом мусульманського права, немає жодних відмінностей. Більш того, всіма авторами, хто торкається проблеми мусульманського права, Коран визнається основним джерелом, а ось доктрину джерелом мусульманського права, крім Л.Р. Сюкияйнена, ніхто не називає.

Коран - священна книга мусульман, а Біблія - це священна книга християн. Але, якщо Біблію ніхто і не намагається оголосити джерелом юридичного права, що абсолютно правильно, то чомусь по відношенню до Корану це правило порушується. Якщо ми визнаємо священність Корану, ця обставина доводить факт про те, що Коран не має (або має) таке ж ставлення до юридичного права, що й Біблія, Тора чи ще яка-небудь інша священна книга. Як відомо, божественне і юридичне - це зовсім різні явища. "Співвідношення права і релігії має глибокі історичні корені. Воно різниться в різних цивілізаціях, різних світових релігіях, різних регіонах світу. Співвідношення релігії та права стійке і незмінне в традиційних правових системах. Це рухливий і динамічни процес в європейських країнах з християнською релігією. У міру історичного розвитку цих країн право і релігія як соціальні регулятори все більш відокремлюються один від одного"[Проблемыобщейтеори иправаигосударства .//Учебни кдл явузов .-М., 1999 .-С.215-216]. Автори підручника під поняттям "право" мають на увазі саме юридичне право.

Сьогодні в мусульманському світі йдуть суперечки з приводу того:

а) потребує шаріат (Коран, Суна, Іджма) удосконалення або він може обслуговувати інтереси розвитку мусульманського суспільства і в сучасних умовах без будь-яких змін;

б) яке співвідношення мусульманського права (шаріату) і позитивних законів (джерел юридичного права) і може шаріат замінювати в сучасних умовах норми юридичного права;

в) які перспективи формування єдиної ісламської держави у відповідності з вимогами Корану, Суни та інших джерел мусульманського права;

г) забезпечує шаріат права людини та немає необхідності прийняття світських законів, які є вищими за своєю силою, ніж норми шаріату;

д) якщо визнати в суспільстві верховенство мусульманського права, то як бути з недоліками шаріату щодо того, що в ньому відсутні норми публічного права, і тими його нормами, які обмежують права і свободи мусульманських жінок і т.д.

Мова йде не про визнаня шаріату у вигляді юридичного права, а про можливості використання шаріату в якості замінника юридичного права, не про розвиток ісламу в рамках, встановлених юридичним правом, а про можливості розвитку ісламу й зводу його правил (мусульманського права) як універсальної верховної сили, що підкоряє собі і все світське, включаючи і юридичне право.