МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО ТА ЙОГО МІСЦЕ В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ

Далі привертає увагу той факт, що джерела мусульманського права досить довільно перекладаються на російську та українську мови і від цього нерідко виникають суттєві помилки, що впливають і на процес з'ясування природи мусульманського права. Прихильники ісламу вважають, що священну суть Корану можна осягнути тільки  арабською, а переклад на будь-яку мову не здатний передати святість Корану.

Коран суперечливий і за своїм змістом. Текст, без відповідного тлумачення, не тільки суперечливий, але й не має однозначного сенсу. Тому в мусульманському праві з'явилося дуже багато шкіл (загальновідомих тільки чотири), а в житті поширення отримали тафсіри (тлумачення Корану) і віруючі більше говорять про сенс сур і аятів, ніж про їх тексти. Через різне тлумачення одних і тих же текстів Корану серед мусульман, які дотримуються поглядів різних шкіл, виникають гострі суперечності.

У ньому, також як і в інших священних книгах можна знайти заклики до справедливості й рівності, а в інших місцях, аяти, які стверджують протилежні цінності. Звідси, посилаючись на Коран, одночасно можна обґрунтувати заклики як до миру і спокою, так і аргументувати заклики до запеклих битв і воєн.

В цілому, про чіткість формулювань у Корані або Сунні, щодо точної визначеності прав та обов'язків осіб, що вступають у відносини, опосередковані джерелами мусульманського права (тобто тими основними ознаками, які характерні для юридичного права), говорити не доводиться. Коран і Сунна самі по собі є недостатньо формалізованими джерелами, а їх переклади на різні мови народів, які живуть в різних державах, роблять їх по суті неприйнятними в якості джерела юридичного права. В Корані і Сунні, дійсно, можна знайти лише загальний напрям, шлях спрямування, більш або менш конкретні обов'язки мусульманина, а сформулювати з цих відомостей конкретні правовідносини (права та обов'язки), характерні для джерел юридичного права, навряд чи вдасться. Для цього необхідне відповідне тлумачення. Тлумачення ж, настільки необхідне в релігійних справах, не може служити основним джерелом юридичного права.

Складність і недоступність звичайного юридичної осмислення положень мусульманського права, мабуть, перешкодили тому, що в довіднику «Правові системи країн світу» не наведена жодна конкретна правова система мусульманського світу [Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. //Справочник. - М.: Юридическаялитература 1993]. Те ж саме можна було б сказати і щодо роботи Р. Давида «Основні правові системими сучасності», де також відсутні докладні відомості про країни мусульманського світу [Давид Р. Основные правовые системы современности]. Тут згадуються лише загальні відомості про мусульманське право.

Характеризуючи мусульманське право треба сказати про те, що його можна розрізнити не тільки за мовою, але й за національною ознакою мусульман, які сповідують іслам. Всупереч вимогам шаріату національний фактор в ісламі в даний час грає важливу роль. Більш того, у багатьох країнах, де проживають переважно мусульмани, національний фактор у формі самовизначення бере верх над релігійним, і на цій основі нерідко між мусульманами виникають протиріччя, що зачіпають і так звані фундаментальні підвалини шаріату. Так, Ч.Ч. Валіханов - відомий вчений-сходознавець писав, що «рідний закон» для народу краще, ніж мудре, але чуже йому законодавство. Він високо оцінював казахське звичаєве право яке має «більш гуманні сторони, ніж законодавство мусульманське або китайське» [Валиханов Ч.Ч. Собраниесочинений. В 5-ти томах. Т. IV . -С. 100-103.]. Широко відомо також про існування звичаєвого права в узбеків, киргизів, башкирів, булгар та деяких інших народностей. Таким чином, для багатьох мусульман –не арабів, саме мусульманське право уявлялося чужорідним правом і, крім мусульманського права, у них ще існували й власні звичаї.

Звернення до проблеми поширення мусульманського права в країнах неарабського світу підводить до висновку про те, що мусульманське право є для арабів і релігійними і звичаєвими правилами поведінки. Тоді ж як для неарабських країн мусульманське право є лише релігійним правилом поведінки.

Відомості про мусульманське право в цих підручниках як дві краплі води схожі один на одного і базуються, по суті, на одних і тих же джерелах. Юридична природа мусульманського права ґрунтовному науковому дослідженню ще не піддавалася. В умовах значного розширення інтересу до мусульманського світу в цілому і мусульманського права зокрема з'являється і велика потреба у всебічному науковому дослідженні природи шаріату - зведення правил поведінки ісламу.

Таким чином, спроба проникнути до проблеми поняття мусульманського права приводить нас до наступних висновків: Наявних відомостей про мусульманське право явно недостатньо (особливо у сфері юридичної науки) для однозначного висловлювання щодо його юридичної природи. Поняття "мусульманське право", що поширилося у вітчизняній юридичній науці, не узгоджується з уявленнями, що знайшли відображення в інших галузях науки. Юристам так само, як і історикам, філософам під поняттям «мусульманське право» слід розуміти зведення релігійних правил поведінки, які називаються загальним словом «шаріат». Першоджерела мусульманського права (Коран, Сунна), які є відправними при міркуваннях і про юридичність шаріату, є суперечливими і діалектично тлумачаться різними авторами. Для однозначної відповіді на питання про юридичну природу самого мусульманського права у вітчизняній науці даних явно недостатньо. Швидше за все, можна стверджувати, що в окремих державах, де іслам є офіційною релігією, основні положення мусульманського права можуть бути розглянуті  в якості джерела (керівного початку) для законотворчої діяльності, в результаті якого створюється юридична право. Мусульманский фактор, а звідси і так зване «мусульманське право», як зведення правил поведінки ісламу, іноді невірно трактується в засобах масової інформації як ідейної основи ваххабізму. Справжній іслам і його правила поведінки (шаріат або мусульманське право) так само, як і інші великі релігійні вчення світу, не пов'язані ні з ваххабізмом, ні з терористами всіх різновидів. Враховуюючи складності в пізнанні мусульманського права, труднощі в перекладі з арабської на українську та інші мови першоджерел шаріату, а також недостатній міжнародний зв'язок України з арабським світом, проблеми дослідження мусульманського права повинні бути активізовані. Для цього необхідно більш ґрунтовно дослідити природу мусульманського права.